Образотворче мистецтво з ЦЕНТРОМ ПЕРСОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ: Біографія М.О.Примаченко (Приймаченко) (1909-1997)

Біографія Марія Примаченко (1909-1997)

За словами самої художниці, її прізвище Приймаченко, а Примаченко є зросійщеним його варіантом^[1]. В інших випадках та ж Марія Оксентіївна відповідала, що вона — Примаченко, бо «так у них в селі говорили — примак, а не приймак, ну то хай буде так»^[1]. Свої картини Марія підписувала лише Примаченко або скорочено М. П.^[2].

В указі Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Примаченко» вжито саме варіант Приймаченко^[3]^[4]. Проте академік Жулинський свідчить, що «сім'я наполягає на поверненні до прізвища Примаченко»^[5].

2010 року рішенням Вищого адміністративного суду було встановлено, що правильне написання прізвища, згідно з пенсійним посвідченням, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про право на спадщину за законом на спадкове майно —Примаченко, проте з 1994 року в офіційних рішеннях, у тому числі Президента України, визначалось як Приймаченко.^[4

Біографічні дані:

12 січня 1909 – народилась в селянській родині в с. Болотня Іванківського району Київської обл.
1935 – 1936 - навчалась і працювала в групі майстрів при Центральних експериментальних майстернях. м. Київ.
1936 – участь у Першій республіканській виставці народного мистецтва. Київ, Москва, Ленінград.
1937 – участь у Міжнародній виставці. Париж (Франція)
1966 – лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка.
1970 – заслужений діяч мистецтв УРСР.
1988 – народний художник України.
18.08.1997 – пішла з життя. Похована в с. Болотня.

2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко.
На честь художниці названо малу планету 14624 Примаченко.
2009 року бульвар Лихачова в Києві був перейменований на бульвар Марії Приймаченко.

2015 року на честь Марії Примаченко перейменували вулицю у Броварах ^[7] та Краматорську ^[8].

Біографія

Народилася в селі Болотня на Київщині, де і провела все життя.

Батько, Оксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі у вигляді стилізованих «головкатих» зображень.

Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання (сама Марія Овксентіївна вбиралася у сорочки, вишиті власноручно).

Дитинство Марії Овксентіївни було затьмарене страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Марія Овксентіївна гідно і мужньо пронесла всі життєві знегоди, пізнала щастя любові (хоча чоловік загинув на фронті) і щастя материнства: її син Федір — теж народний художник, він був її учнем і другом.

«Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…» Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити.

Талант Примаченко відкрила у 1936 році майстриня-ткаля і вишивальниця киянка Тетяна Флору^[6] (у 1960–1970-х роках широку популяризацію творчості Примаченко організував журналіст Г. Мєстечкін). З 1936 року Марію Овксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою — Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У Державному музеї українського народного та декоративно-ужиткового мистецтвазберігаються її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду. Яким Герасименко, визнаний майстер української кераміки, охоче передавав Примаченко виготовлені ним різних форм вироби, а Примаченко розписувала їх рудими лисичками, страшними звірами, крокуючими по стеблах полуниць блакитними мавпами і неповторними зеленими крокодилами, вкритими квіточками.

Є інформація й про те, що Марія Примаченко виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один твір у цьому жанрі — «Крокодил». За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Примаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

Марія Приймаченко from Oksana

З ранніх років Марія виявляла хист до малювання, захоплюючи батьків і односельців справжністю зображуваного нею. Саме краса природи стала підґрунтям для її самобутньої творчості. Під час навчання у Києві в Центральній експериментальній майстерні народного мистецтва при Київському музеї українського мистецтва, Примаченко плідно працювала, експериментувала з керамікою, створювала акварельні малюнки з фантастичними істотами, які згодом населятимуть власний Космос художниці. Саме ці творчі пошуки привели Марію до використання гуаші, насичені кольори якої дали змогу художниці переносити на папір всю строкатість баченого нею дивосвіту.

Крізь важку хворобу, трагедію Другої світової війни, що відняла у Марії брата і чоловіка, обов’язкову працю в колгоспі, Чорнобильську катастрофу, яка опалила її натхненний рідний край, художниця пронесла любов до навколишнього світу, власне внутрішнє сяйво, яке поєднувалося з сильним характером і прагненням творити ‒ попри усе.

Музеєфікація творів Марії Примаченко розпочалася з 1930-х років, коли до Державного музею українського мистецтва (тепер Національний художній музей України) надійшли перші 200 робіт художниці. Після створення у 1964 р. Державного музею українського народного декоративного мистецтва (тепер Національний музей українського народного декоративного мистецтва) твори М. Примаченко були передані до його колекції. Зараз у фондах музею зберігається найбільша частина творчого доробку Примаченко, яка налічує понад 650 одиниць.